Макс Кідрук: Треба писати так, щоб по тілу бігли мурашки
Оксана Піддубна BBC News Україна
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МАКСА КІДРУКА
Максим Кідрук, письменник, який вже втретє бере участь у конкурсі Книги Року ВВС. Цього разу з романом "Де немає Бога", який він сам вважає найкращим у своєму доробку.
Ми поспілкувалися з письменником про те, які книги хоче писати надалі, чи успішний був його тур "101 місто ДНБ" та про що буде його наступна книга.
- Книга року ВВС: Сімнадцять відтінків страху, або У полоні Кідрука
BBC News Україна: Ви говорите, що ваш роман - це"спроба збагнути, чи є всередині нас щось таке, що втримує від перетворення на звірів у місці, де не діє мораль, у місці, де немає Бога". Ця спроба вам вдалася?
Макс Кідрук: Я радше ставлю запитання і не завжди даю на них відповідь. Не тому, що я не хочу чи не знаю. Пропоную читачеві самому знайти на них відповідь.
BBC News Україна: Які відгуки та реакцію від читачів ви отримуєте?
Макс Кідрук: Їх дуже багато, і мене це дуже тішить. Посеред другого місяця туру відгуків було вже понад 500. Для мене, як автора, найприємніше не отримувати позитивний відгук, а коли читач або читачка робить акцент на моменті, на якому я б хотів, щоб вони закцентували.
І тому мені надзвичайно приємно усвідомлювати, що стільки чудових людей виокремили в цьому романі лист Томаса Бартона до свого сина, яким роман закінчується. Я писав його приблизно стільки ж, як і саму книгу - майже рік.
У ньому чимало речей, у які я й сам вірю: що нас очікує після смерті, рецепт досягнення успіху тощо.
Але є і багато тих, хто вкрай негативно сприйняв мій роман - він не сподобався тим, хто очікував від нього історію про виживання.
Прикро, що є такі читачі, але для автора найостанніша справа - розмахувати кулаками після публікування книги.
Я ніколи не встряю в такі суперечки, я завжди ці пости лайкаю і дякую за відгук. Можливо, якщо людина щось не зрозуміла, то в цьому причина й мене як автора, як стиліста, що десь щось не так розписав.
Я сам, як читач, за останні 10 років проеволюціонував - тоді читав інші книги, писав інакше.
І як автор не можу повертатися до більш простих, пласких гостросюжетних романів без жодної глибини.
Зараз читаю гостропсихологічні романи, тож відповідним чином і намагаюся писати.
Тим, хто вважає цей роман найкращим у моєму доробку, я кажу: "Ласкаво просимо на борт, ви мої читачі й читачки. Найближчі років десять вам буде що читати".
BBC News Україна: У вашому романі багато приголомшливих деталей, деколи анатомічних, які не можуть не вражати. Для чого ви так пишете?
Макс Кідрук: Автор має писати такі книги, які б він, перш за все, сам купував. Такі, які сам читає.
Я дуже прискіпливий та уважний читач, і вже давно помічаю, що значно легше занурююся в історію, яка більш деталізована і максимально реалістично написана.
Мета - аби читач взагалі забув про мене як про автора, аби він був там і дивився не просто фільм, а документальний. Щоб у нього не виникло думки, що це може бути вигадкою когось там, чиє ім'я на обкладинці.
BBC News Україна: Тобто читач, на якого орієнтуєтеся, - це ви сам?
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МАКСА КІДРУКА
Макс Кідрук: Так, і я вважаю, що це єдиний правильний шлях, аби стати успішним автором. Він, перш за все, завжди має бути щирим із самим собою.
Якщо автор починає уявляти свого потенційного читача, думати, що могло би бути йому цікавим - це початок кон'юнктурщини й шлях у нікуди.
Ти завжди, хай як це складно, мусиш писати про ті речі, які хвилюють тебе самого. Щось придумав і від цього у тебе на тілі з'явилися мурашки - існує невеликий шанс, що ці мурашки з'являться у твого читача.
Якщо ти щось придумав, а немає цього поколювання під шкірою, то жодного шансу, що ти вразиш цим когось іще. Читач це одразу відчує.
Мій роман - ідеальна тому ілюстрація. Ви розумієте, наскільки ризиковано було писати в Україні про американський футбол?
Якби я зважував, шукав, що може сподобатися моєму читачеві, намагався б із ним загравати - то американський футбол було б останнє, про що я міг написати.
Але я обожнюю цю гру, понад 10 років за нею слідкую.
BBC News Україна: Ви їздете презентувати свій роман по всій Україні, а точніше у 101 місті. Що вам найбільше запам'яталося із цих поїздок?
Макс Кідрук: Вразило місто Вараш, колишній Кузнецовськ, що на Рівненщині. На презентацію прийшло близько 200 людей, а купили 115 книг.
Для нас дуже важливо, щоб у містечках не було зігнаних презентацій (де аудиторія приходить примусово, - Ред.)
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МАКСА КІДРУКА
В обласних центрах ми робимо платний вхід, і це відсіює тих, кому не цікаво.
У райцентрах, на превеликий жаль, досі є певна категорія людей, які вважають, що краще зробити "картинку", як колись за Союзу, а не важливий захід. Ми з ними більше не працюємо.
Тому зараз на презентаціях були ті, хто прийшов сам.
Наприклад, у Калуші на вечірню презентацію школярі приводили вчителів. Це було близько 17.00 - якби хтось і хотів привести їх силою, то навряд чи зміг би.
Дорогою до Калуша мені надсилали повідомлення в Instagram: "До Вас сьогодні прийде половина мого класу".
У такі моменти починаєш розуміти, для чого ми це робимо.
BBC News Україна: Наскільки складно домовлятися за презентації, аби це була якісна аудиторія, а не як ви сказали - зігнана?
Макс Кідрук: У обласних центрах ми все робимо самі - орендуємо залу, запускаємо рекламу, продаємо квитки на презентацію.
За гроші, які там збираємо, стає можливою решта туру. Тобто ми заробляємо в обласних центрах, а витрачаємо дорогою до містечок.
Копирайт изображенияФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МАКСА КІДРУКА
У малих містах складніше.
Здебільшого робимо безкоштовний вхід, а в перший рік покладалися на місцевих організаторів - бібліотекарів і бібліотекарок.
Частина з них пішла легким шляхом: подзвонили в міськраду, а там силою зігнали 2-3 класи. Я це терпіти не можу і завжди кажу: "Ліпше, хай буде 20 людей, але тих, кому цікаво".
Зрештою, більшість це розуміє, і серед 83 міст туру, які у нас цього року були, не надто успішними я б назвав 3-4.
Наступного року ми вирішили зробити ще один тур - з новою книгою, яка називатиметься "Доки світло не згасне назавжди".
Вона буде з доповненою реальністю - безкоштовним мобільним додатком, який кожен зможе завантажити.
Книга вміщатиме купу ілюстрацій, схем, і при запуску додатку на смартфоні та наведенні на ілюстрації почнуть відбуватися дивовижні речі, які значно розширять і поглиблять сприйняття історії.
З такою книгою важливо їхати у великий тур, бо це дозволить вийти на аудиторію, яка до цього не читала взагалі й вважає, що книжки - це щось нудне, нецікаве, і це взагалі для "лохів".